Коли пісня вибухає

Коли пісня вибухає
Link to English Version

Деякі в притулку кажуть :
Лариса марення, оскільки…
— Вона каже, що її немовля, Людмила,
в бурхливі вуглину, хоче почути її батька
заспівати її, зачарувати
востаннє, і
зіграти для неї на віолончелі
бо вона буде музикантом
і в щасливі часи в утробі матері
почув тихий віолончель кохання
а для інших біблія:
«Моїй сестрі, я сторож?»

Ми всі воїни, каже вона
а Панас потребує мене до
любити кожну його пісню,
потребує моїх рук до
спочивай на струнах його серця
перебирання його ноти
щоб ми співали мелодію миру

Деякі в притулку кажуть :
Лариса маревний, і щоб помилувати
вона повинна залишитися, щоб захистити свою дитину.

Коли віолончель грає сама без оператора
це ділиться музикою, як гроза болю

Хоробрий музикант Панас
стояв на кутку
тримаючи пістолет,
дивлячись збуджений
дивлячись навколо
агонія сама в
печаль і смуток,
Panas поодинці
з його віолончель

За кілька хвилин підійшов танк
дюймів від його носа, щось на зразок того.
Оператор танка відкрив люк
дивився прямо на нього, але
не бачив нічого твердого.

але проти страху привидів,
він скандував путінську мантру
як вибриків диявола
і втік.

Тоді одна ракета потрапила на розі вулиці, але
— підтримав віолончель Панас
і інструмент грав «Моє кохання близько».

Лариса, його дружина,
який все ще обіймав Людмилу,
його світла дитина,
втекла з притулку
щоб почути чарівну музику.

Павло, російський диверсант
побачив Ларису і Людмилу, націлив рушницю
і він їх розстріляв
як довбаний ідіот
перетворився на демонську покидьок

Коли Панас торкнувся лука
всі струни полетіли і замотали
несподівано навколо голої шиї Павла, і
трагедія блукає, як прокляття.

але,
віолончель все ще вірно грає плаче
посеред фонтану перфузія сліз
і безголове тіло блукає безцільно
тому що воно втрачено там марно
де злі духи кричать

загублені душі

Все одно, Людмила
все ще бовкнути як a
дитячий дух війни
хто хоче почути
чарівна віолончель її батька.

Діти світу
заспівай їй колискову бо
солодка любов – це пісня
що настроює струни кохання
за веселий акорд уві сні

Меморандуми ангелів:
мертві кличуть вас співати
до нового поколювання
мелодія, і
втікати пропаганди,
зла какофонія

Знущайтеся з цього сварливого імператора, гнилого вовка
нібито грецький бог у російському одязі
який вважає Росію своєю трофейною дружиною,
а злі сирени — його коханки на горілчаних скелі

Вкрасти одяг імператора
і залиште це бризкання старим
Влад Сталінович Путник посадка та горіння
як космічний супутник
що впав у пекло вогняне.

Een cello neemt wraak

Gedichten overlijden

Oekraïne

“Wanneer een lied explodeert in Oekraïne” (Conceptversie [1])
   van Rasmus K. Robot
    Een vertaling van een gedicht van Douglas Gilbert.

Sommigen in de schuilkelder zeggen:
Larysa heeft waanvoorstellingen omdat…
ze zegt haar baby Lyudmyla
wil haar vader horen
zing haar in slaap
nog een laatste keer, en
speel zijn cello voor haar
omdat ze een muzikant zal zijn
en in gelukkige tijden in de baarmoeder
hoorde een zachte cello van liefde

We zijn allemaal krijgers zegt ze
en Panas heeft me nodig
om van elk nummer van hem te houden, om te voelen
mijn handen op zijn hart snaren
om zijn elke noot te plukken tot
we zingen een melodie van vrede

Sommigen in de schuilkelder zeggen:
Larysa heeft waanvoorstellingen, en
ze moet blijven om haar baby te beschermen.

Als een cello zichzelf speelt,
het is de muziek van de pijn.

De straatmuzikant Panas
stond op een hoek
een pistool vasthouden

Een tank kwam binnen enkele centimeters van zijn gezicht.
Een bestuurder opende het luik maar
hem recht aankeek
zag niets.

Een raket raakte de hoek, maar
Panas ondersteunde zijn cello
en het speelde “My Love Is Near.”

Larysa, zijn vrouw, wie hield nog steeds vast
Lyudmyla, zijn kind,
liep weg van
de schuilkelder
om de muziek te horen.

Pavel, een Russische saboteur
zag de twee, richtte zijn geweer
en hij schoot ze dood.

Toen Panas de boog aanraakte
alle snaren vlogen weg en wikkelden zich in
onverwacht om de nek van Pavel

Maar,
de cello speelt nog steeds zichzelf
in het midden van een fontein van tranen
en een lichaam zonder hoofd dwaalt doelloos rond
omdat het verloren is.

Verloren zielen

Maar Lyudmyla
huilt nog steeds als een
baby geest van oorlog
wie wil het horen
de cello van haar vader.

Kinderen van de wereld
zing haar een slaapliedje

De doden roepen naar jou
om een ​​nieuw deuntje te zingen, en
hoor niet de tiran’s
naakte propaganda

Bespot deze keizer
een vermeende Griekse god in Russische kleding
die denkt dat Rusland zijn trofeevrouw is,
en de Sirenen zijn zijn minnaressen

Steel de kleren van de keizer
en laat dit sputterende oud
Vlad Stalinovich Putnik naar
crash en verbrand
als een zwakke Spoetnik
wie viel in het vuur van de hel.

Poetry for Ukraine: Bucha (Draft 2)

Bucha (Draft 2)

They say
in the South the invaders
are like Colorado potato beetles,
dumb bastards in the Donbas;
in the North, war creatures can have
the façades of men, but rampaging,
they’re wicked trampling valenki
who have no pity, no remorse —
boots on the neck, on the breast,
teeth on the prey like war animals

There would be blood
and worse.

Many days ago,
staging in hell, they had emerged
from the bowels of Belarus
blundering demons who
in evil malice would became
the Butchers in Bucha

Few would predict anything.

A noted psychic said,
there would be
unending screaming
and bloody guts
trailing in defeat,
war crimes

But before…

There were days of delay.
It was a while ago that we asked you to close the skies.

Sometimes the sky is blue
sometimes it’s been yellow too
in better days of sunshine
when she’d played with joy

She had her eye on a boy
but she hadn’t dated yet
and he went off to war.

It was a while ago that we asked you to close the skies.
Yesterday would have been an auspicious day for Daryna
if the sky would have closed, because

she would not have thought that
God was hiding, but would have invited
all the birds to come inside, and then

after a prayer,
she’d perform a dance
like a rite of Spring for
her dogs and for the birds.

She could’ve imagined sky openings
behind the clouds, and would’ve
believed that after her dance
the sky would open to heaven

It was a while ago that we asked you to
give us planes. Yesterday
would have been an auspicious day

Today the birds were in the open sky,
the dogs were in the street agitated

Today,
Daryna ran out to catch her dog

Today,
there were more invading Russian Kolorady

Today under the sun in the street
the evil Russian Valenki
came like savage psychopaths

Daryna’s Mother screamed under a blue sky
because today was like yesterday, and

today Daryna’s Mother watched as
they shot Daryna’s dog
tore off Daryna’s clothes
and the savages
raped her in the street,
and yet it is said

the sky is open

Poetry for Ukraine: Bucha (Draft 0)

Bucha

They say
in the South the invaders
are like Colorado potato beetles,
dumb bastards in the Donbas;
in the North, pitiful creatures can have
the façades of men, but rampaging,
they’re wicked trampling valenki
who have no pity, no remorse —
boots on the neck, on the breast,
war criminals

Butchers in Bucha
down from Belarus

Days of delay.
It was a while ago that we asked you to close the skies.

Sometimes the sky is blue
sometimes it’s yellow too
in better days
and she’s played with joy

She’s had her eye on a boy
but she hadn’t dated yet
and he went off to war.

It was a while ago that we asked you to close the skies.
Yesterday would have been an auspicious day for Daryna
if the sky would have closed, because

she would not have thought that
God was hiding, but would have invited
all the birds to come inside, and then

after a prayer,
she’d perform a dance
like a rite of Spring for
her dogs and for the birds.

She could’ve imagined sky openings
behind the clouds, and would’ve
believed that after her dance
the sky would open to heaven

It was a while ago that we asked you to
give us planes. Yesterday
would have been an auspicious day

Today the birds were in the open sky,
the dogs were in the street agitated

Today,
Daryna ran out to catch her dog

Today,
there were more invading Russian Kolorady

Today under the sun in the street
the evil Russian Valenki
came like savage psychopaths

Daryna’s Mother screamed under a blue sky
because today was like yesterday, and

today Daryna’s Mother watched as
they shot Daryna’s dog
tore off Daryna’s clothes
and the savages
raped her in the street
and yet it is said

the sky is open

Pregnant Silence

[Draft 5]
Pregnant Silence
    by “Inna”
    (Douglas Gilbert)

Grygoriy and I are not deranged
permanent members of humanity
because names can be changed.

But I name my tears compassion,
yes, my soul streaming out like a jet
and I am a splash and a giggle smile

Seems like a dream, but
I believe, I met Grygoriy
a lifeguard in my stream
in magnificent Kyiv
when I eyed him on
Khreshchatyk boulevard, he
standing beneath the empty marble plinth
more virtuous than any Lenin,
his proud handsome self smiling at me
that glorious day when the Maidan revolution
was still full of excitement, of fun
of blue and yellow-golden flowers on sale,
and I said coyly into the air: hey I am Inna.

Yes, of this you know, every revolution requires
a dream and a kiss of consummation

But still, romance takes time
and names change beyond the Summer,
but he had bought me a blue and yellow scarf
as buskers sang to my heart with glee and glory
and Grygoriy was so cute

But all of us in our glories of blue and yellow
have come to know that we
are not permanent members of humanity

We are not permanent members
of the UN security council

Grygoriy is so cute, but he,
is not a permanent member
of any council
and I am pregnant

Like editors of a love doctrine,
Grygoriy and I have been
thinking of names with furor
and we’re not so young anymore.

Yet, finding my splash and panache
in blues with yellow flower tickle belly,
my soul is streaming out like an inner jet

Kicking.

Outside,
the Russians have
made name changes:
The Maternity Hospital
is now “The Nazi Military Center.”
Food and water are
“enemy Nazi supplies.”

And it’s been a long time since the Summer when
Grygoriy and I were served sweet green tea, and
a simple slice of rye bread with pork lard

But there are pigs who serve on the security council
and the swine have proclaimed that Ukraine doesn’t exist.

We are not permanent members of humanity
because the svyni have nuclear weapons and
the West is afraid to call out names in sanity

I am a fast flowing stream of tears.

The svyni have told the Russian people that
there are locusts in the province of Ukraine
and it threatens Russian wheat gains, so
for the safety of the crops stolen, these
insane name regimens mean
chemical weapons will reign, ’cause
there is no dratted locust that
is a member of humanity.

I, Inna, am not a member
of the security council or NATO
and I have no water in the basement
of the renamed Maternity Hospital.

I have not chosen a name,
and Grygoriy misses my kiss.

Larysa Loves Panas Forever in Ukraine

When a Song Explodes
    [I haven’t chosen a final title]

Some in the bomb shelter say
Larysa is delusional because
she says her baby Lyudmyla
wants to hear her father
sing her to sleep
one last time, and
play his cello for her
because she will be a musician
and in happy times in the womb
heard a mellow cello of love

We are all warriors she says
and Panas needs me
to love his every song, to feel
my hands on his heart strings
to pluck his every note until
we sing a melody of peace

Some in the bomb shelter say
Larysa is delusional, and
she should stay to protect her baby.

When a cello plays itself,
it is the music of agony.

The street musician Panas
stood on a corner
holding a gun

A tank came within inches of his face.
A driver opened the hatch but
didn’t see him.

A rocket hit the corner, but
Panas propped up his cello
and it played “My Love Is Near.”

Larysa, his wife, and
Lyudmyla, his child,
ran out from
the bomb shelter
to hear.

Pavel, a Russian saboteur
saw the two, aimed
and shot them dead.

When Panas touched the bow
all the strings flew off and wrapped
around Pavel’s neck

Even today,
the cello still plays itself
in the middle of a fountain of tears
and a headless body wanders aimlessly
for the amusement of the mourners.

But Lyudmyla
still cries like a
baby ghost of war
who wants to hear
her father’s cello.

Чи пожере московський монстр Україну?

Начинка вареника

Ніхто б цього не сказав
Путник Влад Сталінович
є так само низько, як Влад Цепеш
бо у пан Путник B. C. має високі танки,
ракети та отрута

У такі часи тиранів і смерті
краще не знати матері
бо її діти будуть кричати, і
ти будеш ахати, задихатися і плакати.

Богдана померла тому що
вона розкачала трохи тіста,
вареники для а
марш свободи, так що
вона могла захистити
діти України

Але мудрий мандрівний пан Путник B. C. знав це
кожен кріпак у своєму царстві повинен мати
маріонетковий уряд

Зоряна і Богдана мертві, бо…
на знак протесту вони запустили деякі
вареники з вишневим бренді; з молитвою

вони їх так запустили
вони прилетять до пекарень маленьких зелених чоловічків,
посадили там, де були сталінські зловмисники
заплатили за перебування

а банда Путника помстилася
проти протесту вареників
з артилерійськими снарядами

Олена, Зоряна, Настя і
Богдана померла в Україні.

Вони розкачали трохи тіста,
шкаралупа вареника
що наповнений кров’ю, тому що
вони прагнули свободи

а Влад обожнює своє
Свята Мати Русь.